квітучі Карпати . Цвіте карпатський рододендрон.
Найвідоміша народна назва карпатського рододендрона — червона рута, від якої походять назви славної пісні Володимира Івасюка та однойменного фестивалю. Інші назви — бердулян, бердуляк, збурник, кашкара,когітник, омеґа, чорногривник.

легенди озера Несамовитого

Несамовите «невелике морське око» - одне з найвищих озер Українських Карпат (1750 м. над рівнем моря). Розташоване в межах Надвірнянського району Івано-Франківської області. Лежить у межах Карпатського національного парку, в льодовиковому карі (впадині) на східних схилах гори Туркул (масив Чорногора). Довжина озера 88 м, ширина 45 м. Глибина по всій площі коливається в межах 1-1,5 м. Льодовикового походження.

За кількома легендами, якщо кинути камінь в озеро то можна накликати жахливу негоду, що принесе з собою шквальний вітер і зливи.

Інша легенда говорить, що душі всіх людей, які на себе накладають руки (повісяться, втопляться) або заберуть у когось життя, потрапляють у Несамовите. Кажуть, що коли кинути в озеро камінь, тобто потривожити душі грішників, то з'являється з нього білий вершник на білому коні і починає навколо гарцювати. Де кінь ногою ударить - там відлупуються від скель великі шматки льоду. Тоді вискакують з водяної безодні душі грішників, напаковують той лід у великі міхи і розлітаються темними хмарами від Чорногори на всі боки. Де розв'язують торби - там гатить з неба град. А ще кажуть, що коли хтось помирає гріховною смертю, то його душа каменем летить у озеро. І тоді теж всі його мешканці громом і градом з озера вітають в такий спосіб поповнення.

Тільки мешканці сусідніх сіл відають, яку шкоду їхнім домівкам завдає влітку град, що його народжує Чорногора. І тому всі вони свято шанують звичаї і дотримуються повір’їв. А коли вже гроза пройде селом, то вони з цікавістю роздивляються в кого яку шкоду град наробив. Та з гордістю вихваляються, що у тих, хто істинно вірить у бога, святкує у всі великі й малі свята і шанобливо ставиться до громовиць, - шкоди стихія не наробила ніякої. І не дай боже комусь хизуватися перед тутешніми жителями, що пробував кидати камінь у Несамовите. За то гуцули по голівці не погладять.

А з озером так є: дуже часто в обідню спеку, коли на небі ані хмарки, через якихось 20-30 хвилин погода збіситься і така гроза з вітром насунеться, що не знаєш, чи ще доведеться побачити білий світ чи ні. Гуцули кажуть на це - шарга. То і вітер ураганний з холодним дощем та мокрим снігом, і град, і грім, і блискавка. Не позаздриш туристу, який потрапить у таке на Чорногірських верхах.

Причаїлось на дні льодовикового кару Несамовите - спостерігає морським оком за чарівним світом Карпатських гір. І береже свої таємниці.

Було це давно, повертався з торгів у Мадярському Сиготі додому один гуцул з Жаб'єго. Зблудив подорожній перед горою Шпиці і спустився в якийсь величезний котел. Застала його ніч коло невеликого озера. Прив'язав він свого коня до каменя, а сам із сухих дров наклав ватру, взяв кітлик і пішов набрати води на кулешу. Лиш зачерпнув раз, тут величезний гуркіт зчинився. Глипнув, а на протилежному березі такий собі панок котить у файній бричці, запряженій двома норовистими кіньми. Під'їхав до газди і питає:
- Що ви тут шукаєте так пізно?
- Хочу повечеряти і ніч тут перебути, бо тяжко в темряві горами додому добиратися.
- Та ви що, будете сухою кулешею з такої далекої дороги перебиватись та під корчем спати? Ходіть до мене, я недалеко тут жию та й Вас добре прийму.

Сіли вони у бричку та й поїхали просто в озеро. Вода розступилася, і показався великий красивий палац. Всі вікна залиті яскравим світлом, а з хоромів радісні співи і музика долинають. Запросив пан гуцула за стіл, що аж вгинався від різних заморських наїдків і напоїв. Лиш вдарило за північ, вогні погасли, а весела публіка вляглася спати. Тим часом на подвір'ї замку хтось не вгавав, відчувався рух. Чоловік подивився у вікно і побачив купу людей, які заготовляли з водяної поверхні лід.
- Що то ви собі за таку роботу найшли серед літа? - дивується верховинець.
- Це душі померлих грішників заготовляють град, - пояснює панок. - Коли вони ще жили - то я їм підслуговував, а тепер до кінця світу вони мені служитимуть.

Зрозумів гуцул, що то нечиста сила до нього говорить і три рази перехрестився. Завирувало озеро, вдарило холодними хвилями об береги і викинуло геть на скелі гостя.

Такі різноманітні легенди існують серед місцевих жителів. Але як і будь-які гори , чи глибокі озера, Озеро Несамовите не жаліє необачних. У народі здавна відоме просте правило: береженого Бог береже. Але відвідати це місце все ж таки варто. Сюди приїздять в різні пори року, але найбільше відвідувачів припадає на літо і весну, хоча часто це місце підкорюють і лижники взимку.

Дістатись до озера можливо двома шляхами:

З боку хребта, скинувши близько 150 м висоти.
з боку бази “Заросляк”, дорога до озера займе близько 3 годин.
Дорога за біо-стаціонаром переходить в чітку (дуже натоптану) стежку. Стежка дуже гарна, переважно проходить лісом, місцями відкриваються прекрасні краєвиди. Переважно набір висоти дуже плавний або взагалі відсутній, лише перед Несамовитим є сильний набір. В районі біо-стаціонару можна вийти на верхній траверс, він менш популярний та досить зарослий жерепом (час руху суттєво збільшується), але разом з цим він дуже пейзажний.

Тим, хто вирушає сюди влітку, раджу обов’язково мати добротне трекінгове взуття, плащі чи накидки від дощу, резервний запас харчів. Взимку ж без надійного провідника взагалі не можна йти. Цей відрізок Чорногори, а також Ґорґани - не для початківців.

Ми не можемо оминути увагою проблему “сміття” на озері. Доступність озера, зручність та популярність призводять до засмічення прилеглих територій та самого Несамовитого. Тому потрібно відповідально ставитися до природи. Вдалої подорожі.