"Або ми готуємо до життя, або — до іспитів. Ми вибираємо перше".

 Про освіту в Фінляндії

Фінська освіта вважається однією з найкращих у світі. Дослідження це охоче підтверджують: фінські діти читають більше за інших, вони займають 2 місце за знанням природничих наук у світі та 5 — за знанням математичних. При цьому вони витрачають на навчання чи не найменше часу.

7 принципів фінської освіти:

1. Рівність.

Шкіл.
Немає ні елітних, ні «слабеньких». У найбільшій школі країни вчиться 960 учнів. У найменшій — 11. Усі мають абсолютно однакове устаткування, можливості та пропорційне фінансування. Майже всі школи державні, є десяток приватно-державних. Різниця, крім того, що батьки вносять часткову оплату, в підвищених вимогах до учнів. Як правило, це своєрідні «педагогічні» лабораторії, що слідують обраній педагогіці: Монтессорі, Френе, Мортана і Вальдорфська школи. До приватних відносяться й установи з викладанням англійською, німецькою, французькою мовами.
Дотримуючись принципу рівності, у Фінляндії існує паралельна система освіти «від дитячих садків до університетів» шведською мовою. На півночі країни можна навчатися рідною мовою.
До недавнього часу фінам було заборонено обирати школу, слід було віддавати дітей в найближчу. Заборону зняли, але більшість батьків так і віддають дітей «ближче», адже всі школи однаково хороші.

Всіх предметів.
Поглиблене вивчення одних предметів на шкоду іншим не вітається. Тут не вважається, що математика важливіша, наприклад, за мистецтво. Навпаки, єдиним винятком для створення класів із обдарованими дітьми можуть бути схильності до малювання, музики і спорту.

Батьків.
Хто за професією (соціальним статусом) батьки дитини, вчитель дізнається в останню чергу, у разі потреби. Питання вчителів, анкети, що стосуються місця роботи батьків, заборонені.

Учнів.
Фіни не сортують учнів на класи за здібностями або кар'єрними перевагами.
Також немає «поганих» і «хороших» учнів. Порівнювати учнів один із одним заборонено. Діти, як геніальні, так і з великим дефіцитом розумових здібностей, вважаються особливими і навчаються разом з усіма. В одному колективі навчаються і діти на інвалідних кріслах. При звичайній школі може бути створений клас для учнів з захворюваннями органів зору або слуху. Фіни намагаються максимально інтегрувати в суспільство тих, кому потрібне особливе ставлення.

Учителів.
Нема улюблених або ненависних гримз. Учителі теж не прикипають душею до свого класу, не виділяють улюбленців і навпаки. Будь-які відхилення від гармонії ведуть до розірвання контракту з таким педагогом. Фінські вчителі повинні лише виконувати свою роботу наставника. Всі вони однаково важливі в трудовому колективі: і фізики, і мовники, і вчителі трудового навчання.

Рівність прав дорослого (вчителя, батька) і дитини.
Фіни називають цей принцип «шанобливе ставлення до учня». Дітям із 1 класу пояснюють їхні права, у тому числі і право скаржитися на дорослих соціальному працівнику. Це стимулює фінських батьків до розуміння, що їхня дитина — самостійна особистість, ображати яку заборонено як словом, так і ременем. Принижувати учнів у педагогів не виходить в силу особливостей професії вчителя, прийнятих у фінському трудовому законодавстві. Головна особливість полягає в тому, що всі вчителі укладають контракт тільки на 1 навчальний рік, з можливим (або ні) продовженням, а також отримують високу зарплату (від 2 500 євро — помічник, до 5 000 — учитель-предметник).

2. Безкоштовність

Крім самого навчання безкоштовні:
обіди;
екскурсії, музеї і вся позакласна діяльність;
транспорт, який забирає і повертає дитину, якщо найближча школа знаходиться далі двох кілометрів;
підручники, все канцелярське приладдя, калькулятори і навіть ноутбуки-планшетники.
Будь-які збори батьківських коштів на будь-які цілі заборонені.

3. Індивідуальність

Для кожної дитини складається індивідуальний план навчання та розвитку. Індивідуалізація стосується змісту використовуваних підручників, вправ, кількості класних і домашніх завдань і відведеного на них часу.
На уроці в одному і тому ж класі діти виконують вправи різного рівня складності. І оцінюватися вони будуть згідно персонального рівня. Якщо відмінно виконав свою вправу початкової складності, отримаєш «відмінно». Завтра дадуть рівень вище: не здасиш — нічого страшного, знову отримаєш просте завдання.
У фінських школах поряд із звичайним навчанням є два унікальні різновиди освітнього процесу:
У Фінляндії репетиторство популярності не має, шкільні вчителі добровільно справляються з додатковим навантаженням під час уроку або після нього.
Корекційне навчання — пов'язане із стійкими загальними проблемами в засвоєнні матеріалу, наприклад, через нерозуміння мови, якою ведеться навчання, або у зв'язку зі складнощами із запам'ятовуванням, з математичними навичками, а також з асоціальною поведінкою деяких дітей. Корекційне навчання проводиться в малих групах або індивідуально.

4. Практичність

Фіни кажуть: «Або ми готуємо до життя, або — до іспитів. Ми вибираємо перше». Тому іспитів у фінських школах немає. Контрольні та проміжні тести — на розсуд учителя. Існує тільки один обов'язковий стандартний тест після закінчення середньої загальноосвітньої школи, причому вчителі не турбуються про його результати, ні перед ким не звітують і дітей спеціально не готують: що є, те й добре.
У школі викладають тільки те, що може знадобитися в житті. Пристрій доменної печі, наприклад, не стане в нагоді, його і не вивчають. Зате тутешні дітлахи з дитинства знають, що таке портфоліо, контракт, банківська карта, уміють вирахувати відсоток податку на отриманий спадок або зароблений в майбутньому дохід, створити сайт-візитку в Інтернеті, прорахувати ціну товару після кількох знижок або зобразити «розу вітрів» на конкретній місцевості.

5. Довіра

По-перше, до шкільних працівників та вчителів: немає перевірок, методистів, які навчають, як навчати інших, тощо. Програма освіти в країні єдина, але представляє собою тільки загальні рекомендації, і кожен педагог використовує той метод навчання, який вважає підходящим.
По-друге, довіра до дітей: на уроках можна займатися чимось своїм. Наприклад, якщо на уроці літератури йде перегляд навчального фільму, але учневі нецікаво, він може читати книгу. Вважається, що учень сам вибирає, що для нього корисніше.

6. Добровільність

Навчається той, хто хоче вчитися. Педагоги намагаються привернути увагу учня, але якщо у нього відсутній інтерес або здатність до навчання, дитину зорієнтують на практично корисну в майбутньому, нескладну професію і не будуть бомбити «двійками». Не всім будувати літаки, хтось повинен добре водити автобуси.
У цьому фіни бачать завдання середньої школи — виявити, чи варто підлітку продовжувати навчання в ліцеї, чи достатньо мінімального рівня знань. Треба відзначити, що і той, і інший шлях у країні однаково цінується.
Виявленням схильностей кожної дитини до певного виду діяльності шляхом тестів і бесід займається штатний шкільний спеціаліст — «учитель майбутнього».
Загалом, процес навчання у фінській школі м'який, делікатний, але це не означає, що можна «забити» на школу. Контроль шкільного режиму обов'язковий. Наприклад, для учня 6 класу вчитель може знайти «віконце» у розкладі та посадити його на урок у 2 класі: сиди, сумуй і думай про життя. Будеш заважати молодшим — годину не зарахують. Не виконаєш завдання вчителя, не працюєш на уроці — ніхто не буде викликати батьків, погрожувати, ображати, апелюючи до розумової неповноцінності або ліні. Якщо батьки не стурбовані навчанням своєї дитини, вона спокійно не перейде в наступний клас.
Залишатися на другий рік у Фінляндії не ганебно, особливо після 9 класу. До дорослого життя потрібно готуватися серйозно, тому у фінських школах є додатковий (необов'язковий) 10 клас.

7. Самостійність

Фіни вважають, що школа повинна навчити дитину головного — самостійного майбутнього успішного життя. Тому тут вчать мислити і самим отримувати знання. Нових тем вчитель не розповідає — все є в книгах. Важливі не завчені формули, а вміння користуватися довідником, текстом, Інтернетом, калькулятором — залучати необхідні ресурси до вирішення поточних проблем.
Також шкільні педагоги не втручаються в конфлікти учнів, надаючи їм можливість підготуватися до життєвих ситуацій всебічно і розвинути вміння постояти за себе.

ГУЦУЛИ НЕ МЕЖА. ЯК СЕБЕ НАЗИВАЮТЬ ЗАКАРПАТЦІ

Зі статті Ф. Потушняка «Як народ ділить себе», (опублікована в двотижневику «Літературна неділя», виходив у 1941–1944 р.) можна дізнатись, що населення Закарпаття прийнято поділяти на такі етнографічні групи:

Лемки, бойки, гуцули, але народ ділить себе інакше. Ознаками для поділу йому служать передусім одяг, особливості мови, духовні й матеріальні прикмети. Так, на заході нашої етнічної території живуть крайняки і спишаки, поділені на сотаків, цатаків, сеперяків, бо по-особливому вимовляють поодинокі букви (ц, с, п). Частина населення Ужанщини і Земплінщини, після воєн Ракоці, посувалася частково на схід і змішувалася з місцевими жителями, даючи їм свою головну прикмету «лемкати» – говорити «лем». Лемаки тягнуться із заходу до Латориці, Тур’ї. Нижче Тур’ї, аж до Імстичева і Рокосова, живуть долиняни (долішняни). На захід від Мукачева мешкають дички (говорять замість груша – дичка), а на схід — долішнянські лемаки.

Верховинці від Довгого вгору, між Латорицею і Тересвою, поділяються на верховинських лемаків (вище Сваляви) і бляхів, або лишаків (нижче Сваляви, навколо Березників, Керецьків, Кушниці). Бляхи тому, що тверді, як бляхи, до того ж носили колись у волоссі світлі гребінці, що світилися, як бляха (професор Годинка виводить назву «бляхи» від «влахи» — волохи). Лишаки таку мають назву тому, що вживають слово «лиш».

Від «бляхів» на схід аж до Тереблі живуть ціпаші або бизні. Ціпаші отримали назву тому, що сходять з ціпами на долину молотити, а бизні – бо схильні до розбою (з них вийшли опришки: Шугай, Липей, Кливець). Біля Кошельова, Горінчева і до Тереблі живуть вавуни: вони вживають слово «вун» («у» замість «і», глибоке і виразне).

Вгору від Требушан (нині Ділове) живуть «тарабанці», бо вживають слово витарабанився (виліз).

Жителі окремих сіл називають своїх сусідів різними прозивками. Ці називки є прикладом народного гумору. Кіблярські «папоротяники» називають жителів біля Тур’ї «турянами» або «няйкошами», бо ті кажуть «няй буде», худлівчан «мороквашами», бо ті живуть на мочарях. У Тур’ї Реметах словаків та інших колоністів називають «жаблярі» і т.д.

Всі ці назви є лише народною звичкою, прозивками дражнять один одного поодинокі локальні групи населення. З часом їх гострота притуплюється, зміст слів забувається або набуває нового значення. Тому і не дивно, що одні заперечують ту назву, що їм дають інші. Автор вказує, що, незважаючи на деякі відмінності, руське (українське) населення Закарпаття відчуває себе єдиною етнічною спільністю. І не тільки відчуває, але й усвідомлює.

Конкретний аналіз називці «бляхи», про яку говорилося вище, дає Ф.Потушняк у своїй статті «Бляхи». Автор повідомляє, що дехто виводить цю назву від назви історичного народу, ототожненого з нинішніми румунами. Слово це є вже у Аноніма. Але автор вказує, що «blachus» — це златинізоване хронікарем слово «vlach». Такого ж погляду дотримувалися й інші дослідники: Меліх, Кранджалов, Кадлец. Слово «vlach» відоме у інших народів у таких формах: укр. – волох, волошин, болг. – влах, серб. – влах, чеське – valach, мадяр. – olasz і т.д., але в жодній мові не виступає у формі «блях». З цього, як влучно зазначає Ф.Потушняк, виходить, що blachus є лише транскрипцією слова vlach і тому наше «блях» не може походити від vlach. Слово «бляхи» вживається тільки в одній околиці, в інших невідоме і має свій певний зміст як прозивка. Між бляхами поширена стара пісня-дражнилка:

Я волошин, я, я, я,
З тих волохів з-за Діла.

Щоправда, назва волохи могла відноситися і до русинів, як вказує Бідерман, тобто вона може означати просто пастуха, на що звертають увагу й інші вчені. Бляхами, вважає Ф.Потушняк, називали групу людей і тому, що вони мали скоріше муровані церкви, вкриті бляхою, на відміну від тих, які мали дерев’яні церкви. Це в очах селян було почасти порушенням традиції, гріхом, одночасно і викликало заздрість. Назва могла піти і від того, що у волоссі носили світлі гребінці-бляхи; пояси прикрашали світлими бляшками. Так пояснює цю назву і сам народ.

Павло Федака

© Духовно-просвітницький, язичницький вісник «Автентична Україна»

13 «золотих» правил роботи з галасливим класом
Правило 1

Якщо ви — молодий вчитель та тільки розпочали свою кар’єру — не втратьте цей дорогоцінний момент! Адже саме перші уроки можуть сформувати ваш стиль та репутацію. Що зазвичай є джерелом галасу у класі? Вигукування з місця, неготовність класу до уроку, невміння слухати вчителя. Саме з цими проблемами вам варто почати боротися вже з перших днів. Намагайтеся не реагувати на відповіді з місця, звертайте увагу лише на дисциплінованих учнів, привчіть дітей навіть у суперечці вміти вислухати думку опонента до кінця.

Правило 2

Спробуйте потоваришувати з класом. Не варто починати роботу у школі з погроз, на кшталт «поставлю двійку», «підемо до директора», «повідомлю батькам про твою поведінку».

Не варто також і давати порожніх обіцянок. Якщо ви домовилися про щось з учнями, обов’язково дотримуйтеся слова.

Правило 3

Головне у галасливому класі — виявити «забіяк» та знайти підхід до них. Спробуйте поговорити з такими учнями наодинці, вислухайте їх, прислухайтеся до їх побажань.

Правило 4

Намагайтеся спрямувати енергію найбільш непосидючих учнів на активну роботу, бажано творчого характеру.

Правило 5

Досить дієвим прийомом є використання гумору. Навчіть дітей сміятися над власними помилками та помилками інших. Ви можете звернути увагу на чиєсь невміння спілкуватися чи поводитися у колективі, але не на саму особистість учня.

Правило 6

Проводьте уроки цікаво! Знайдіть свою «фішку», яка звертатиме на вас чи ваш предмет увагу та буде викликати позитивні емоції в учнів.

Правило 7

Кожну тему, що розглядається на уроці, намагайтеся прив’язати до реальних життєвих ситуацій. Покажіть дітям практичне значення навчання і вони будуть приділяти йому значно більше уваги.

Правило 8

Завжди на початку уроку повідомляйте план роботи. Ви можете поставити проблемне питання, яке повинно бути вирішене. Наприкінці заняття обов’язково підведіть підсумки.

Правило 9

Інколи трапляється так, що у класі гамірно через те, що діти просто звикли так поводитися, або ж у колективі існує одразу декілька лідерів. В таких випадках варто проводити на уроках хвилинки тиші, коли учні мають виконувати індивідуальні завдання. Не менш доречні також фізкультурні хвилинки.

Правило 10

Змінюйте обстановку, хоча б час від часу. Для прикладу, ви можете провести урок на свіжому повітрі, в музеї чи актовому залі.

Правило 11

Ви можете використовувати систему накопичення балів. В такому разі оцінка ставиться не за відповідь чи вирішення одного завдання, а за сумарним підсумком роботи на уроці. Ви можете ставити 1 бал за підготовку домашньої роботи, 1 бал за роботу з підручником і т. д. І хоча організувати роботу таким чином не дуже просто, проте результати зможуть вас приємно вразити.

Правило 12

Ніколи не дозволяйте собі зриватися і ні в якому разі не вдавайтеся до крику. Все рівно ви не зможете перекричати клас з 15 — 20 чоловік.

Правило 13

Любіть свою роботу та предмет, якому навчаєте. Якщо ви з запалом будете подавати новий матеріл, наводити цікаві факти та завжди будете готові до уроку, учні помітять це.